Коли роса
спадає світанкова,
нагадуючи
про початок дня,
І перші
промені зав’язують розмову,
де з небом
синім сходиться земля.
Тоді ж бо я
пробуджуюсь, бо треба
звернуть
свій зір до сонця і до неба,
І попросити
сили в них, здоров’я теж,
бо
потихеньку старію все ж.
Ось 30 літ
минуло нещодавна,
як я топчу
стежину одну й ту ж,
І думаю –
роки пройшли не марно,
коли живу,
якщо я ще й труджусь.
Доріжка з
дому до порога школи,
а потім у
зворотному порядку.
Про інший
шлях не може бути й мови,
і в пам’яті
спливає все спочатку.
Щасливий
той, хто дерево посадить,
збудує дім,
продовжить рід людський.
І я щаслива,
бо пізнала, мабуть,
плюси і
мінуси в учительськім житті.
Уроки, учні,
до смерку педради,
а вдома
зошити, конспекти, якийсь звіт.
Учителю не
тільки треба серце мати –
терпіння,
горіння, любові – на всіх!
Наталія Рєпа
